Село Гетьманівка розташоване за 13 км на південь від смт. Саврань .
Знаходиться село на значному підвищенні. З його окраїн можна оглянути панораму сіл Саврань, Осички, Концсба, Байбузівка і навіть побачити Завалівську шахту.
Село межує на півночі із землями с. Осички, на південному заході - із землями с. Бакша, на сході - із землями с. Неділкове, на південному сході - із землями села Капустянка.
Саме село Гетьманівка розташоване по обидва боки глибокого яру, який охоплює майже дві його третини. Навколо села росте ліс, який своїми краями з’єднується з околицями села. Тільки зі сходу ліс віддалений від села на відстань 0,5 - 1 км. Ліс, вінчаючи село зеленим густим вінком, робить місцевість мальовничою. В лісі росте багато різних дерев, ягід, квітів, лікарських рослин, які приносять велику користь жителям села.
В селі було три ставки, і всі вони мали назви: “панський”, і “людський”, “забарський”.
В північній частині села неподалік від сільського дендропарку було два ставки - “панський” та “людський”.
“Панський” ставок називався тому, що в ньому купався тільки пан і і його сімя або приїжджі гості пана. За переказами, колись біля ставка був спеціально призначений сторож, який не підпускав до нього селян.
“Людський” ставок призначався для місцевих жителів, для людей села. Береги цього ставка були обсажені каштаноми, плакучими вербами, пірамідальними дубами. Зараз цього ставка нема.
В кінці села розташований третій ставок, який своєю верхньою частиною заходить у ліс. Цей ставок назвали “забарським”, тому що він був розташований за кордонами панського (“барського”) двору. Колись давно, ще при панові, в цьому ставку мали право всі купатись, напувати худобу, але ловити рибу суворо заборонялось.
І в наш час ставок має велике практичне господарське значення, оскільки він є основним місцем риболовства та водопою тварин влітку.
Село Гетьманівка дуже багате на фруктові-сади, в яких ростуть різні сорти яблунь, груш, слив, черешень, вишень, горіхів. Крім фруктових садів, є в селі ще й декоративні дерева та ягідні кущі.
Як і в кожному селі Савранської громади в с. Гетьманівка є свої топоніми: “Грабовиця”, “Хліварок”, “Камчатка”.
“Грабовицею” називають місцеві жителі північну частину села. Дали їй таку назву за велику кількість грабу, який там росте.
“Хліварок” - ця частина села розташована на місці, де колись стояли панські хліви для худоби.
“Камчатка” - ця частина села розташована на горі і ніби віддалена від загального поселення село, як півострів Камчатка від Росії.
С в селі і головна вулиця, яка називається “Красная”. Щодо походження цієї вулиці мешканців села існують різні версії.
Запертою версією: ця вулиця була надзвичайно славною, красивою і поміщиця Я. П. Зінов'єва дала їй назву - “Красная”. Влітку пані полюбляла кататись цією вулицею на санях, запряжених в дві пари “тройки лошадей”. Для цього селяни-кріпаки засаджували вулицю травою та квітами. І коли пані мала їхати - поливали траву водою, для кращого ковзання. Після катання по траві, селяни знову засаджували дорогу травою та квітами, щоб до нового катання пані вулиця знову була як зелений луг.
За другою версією: цією вулицею проходила Червона Армія під час громадянської війни. І тому на честь армії було дано назву - “Красная”.
За селом, на полі, є два невеликих ліски і фруктові сади. Один садок називається “Калантирка”. Ця назва походить від назви місцевого заможного селянина, якому належав цей садок.
Другий називається “Гурдієва стєнка”. Назва походить також від імені колишнього володаря садка, а стінкою він називається тому, що на фоні поля стоїть як стіна.
Є за селом ще “Петрів садок”, називається так від імені копитного володаря Паламарчука Петра.
Колись село Гетьманівка називалось Бакша Сухою.
Близько 1779 р. польський гетьман Сосновський віддав свою єдину доньку за князя Йосифа Любомирського. Коли князь мандрував зі своєю дружиною маєтками, то під час однієї із стоянок палатка молодят була розкладена на горі, серед дрімучого лісу. Місцевість дуже сподобалась молодій дружині, яка і попросила князя заснувати тут село. Бажання було виконано, і через рік долина була заселена славними та молодими подружжями із різних маєтків князя, і новому селу дали назву Гетьманівка, на честь батька княгині.
У кінці XVIII с. Гетьманівка від князів Любомирських перейшла до Іоакима Дениска, польського генерала. З приєднанням Поділля до Росії останній не захотів визнати російське підданство, за що його землі були конфісковані. Але за царювання Павла І Дениско прийняв російське, підданство, і йому були повернуті польські чини та дворянське звання, а для проживання була призначена Гетьманівка Подільської губернії.
У 1783 р. в с. Гетьманівка з благословення уніатського митрополита Іоанна Юноші-Смогоржевського був побудований уніатський храм.
У 1830 р. в Польщі відбулось повстання проти російського уряду. Оскільки повстання зазнало поразки, то над усіма учасниками вівся судовий процес. Микола Дениско також підозрювався в участі у цьому повстанні. Життя в маєтку Гетьманівка за часи правління Денисків вирувало. Взагалі Дениски справляють враження місцевих авантюристів.
У 1845 - 1847 рр. міністерством закордонних справ було розпочато справу про відрахування з маєтку поміщиків Денисків боргу, який вони повинні були сплатити на користь австрійських підданих - нащадків надвірного радника Осина Гокерта.
У 1848 р. в с. Гетьманівка були введені в дію інвентарні правила. Інвентарні правила - це законодавчі акти в 1847 - 1848 рр. Вони визначали розміри наділів і повинності поміщицьких селян Правобережної України і були прийняті для запобігання обезземелення селян та для ослаблення впливу польських поміщиків. У селі Гетьманівка інвентарні правила були введені депутатом Подільського депутатського зібрання Голіковським в лютому 1848 р.
У 1861 р. в с. Гетьманівка була відкрита церковно-парафіяльна школа.
Після смерті поміщика Миколи Дениска (в 1859 р.) залишився обтяжений боргами маєток, який складався із сіл Гетьманівка і Струтинка в Балтському повіті Подільської губернії. Єдиним спадкоємцем маєтку був Людовік Дениско, який проживав в Санкт-Петербурзі. Він довгий час не поспішав стати спадкоємцем маєтку померлого брата.
За журналом від 12 березня 1864 р. маєток був призначений на продаж з публічних торгів у червні того ж року. Один із кредиторів Дениска. підполковник Зінов’єв, якому Дениско був винен борвогого капіталу на с\ му 6268 крб.
21 лютого 1865 р., Зінов”єв був введений у володіння Гетьмані вкою.
Після того, як маєток був віддано Зінов’єву, з’явився Людовік Дениско. Як володар маєтку, він клопотався знову перед Сенатом, щоб повернути маєток. Надійшов Указ Сенату: про передачу Гетьманівки колишньому володарю, а представлені гроші Зінов’єва повернути.
Ця історія мала довге продовження, але врешті-решт продаж маєтку Сенатом був зупинений і володарем с. Гетьманівка став штабротмістр гвардії А.В.Зінов'єв.
Восени 1869 р. жителі села Гетьманівка завзято намагались зберегти за собою інвентарні землі. “Мировой посредник” Іванов, який прибув в село 22 вересня 1869 р. для нарізання селянам земель із маєтку поміщика Зінов’єва, викликав до себе уповноважених від селян. Але до нього прийшло все товариство селян на чолі з сільським старостою І. Кравчуком. Селяни заявили мировому посереднику, що вони ‘‘не пойдут в поле, если им не будут обменены полевые их угодия на такие же угодия при черте селений”.
У 1876 р. в с. Гетьманівка був побудований новий кам’яний храм на честь св. Іоакима та Ганни при старанні і значній-матеріальній підтримці жінки А. В. Зінов'єва - Лідії Петрівни Зінов'євої.
Незважаючи на всі негаразди, взаємовідносини між поміщиком Зінов’євим та жителями села були добрими.
У 1888 р. в селі було збудоване спеціальне приміщення для церковнопарафіяльної школи.
На початку XX ст. в с. Гетьманівка була економія пана Матусевича. У пана працювали не безкоштовно. Пан Матусевич володів цегельнею. Цегла йшла на побудову будинків та на мощення вулиць і доріг. Вони була вищого гатунку оскільки до нашого часу в с. Гетьманівка збереглись будинки тих часів та цегла на доріжках.
Перед революцією 1917 р. в селі Гетьманівка проживав пан Їжицький (Гижицькнй). який під час революції передав управління маєтком табельщику Бернацькому.
Відразу ж селяни села “сходку” і розпочали ділити панське майно - “на солдата”. Якщо на фронті було два воїни з одного двору; то давали і корову, і коня, якщо ж тільки один воїн - то тільки або корову, або коня.
Про сучасне життя мешканців села Гетьманівка Лідія Селютіна написала книгу “Дороги”.
