Західний кукурудзяний жук походить з Центральної Америки, в Європі вперше виявлений у 1992 році, на території Сербії. З часу першого виявлення західного кукурудзяного жука в Україні пройшло понад десять років. Певний період шкідник обмежувався лише однією-двома західними областями країни. Але впродовж останніх років спостерігається поступове поширення небезпечної комахи із місць першого виявлення на схід, ближче до центру України, в тому числі і в Одеській області. Шкодять як жуки, так і личинки шкідника. Жуки пошкоджують волоть, стовпчики жіночих суцвіть, листя, іноді обгризають молоді качани. За живлення жуків на генеративних органах зменшується кількість зерен у качані, внаслідок чого знижується врожайність. Особливо небезпечні личинки, які живляться коренями кукурудзи. Личинки перших віків спочатку об’їдають кореневі волоски, потім тонкі корінці, а згодом — великі та стрижневі, водночас заносячи збудників кореневих гнилей. У результаті пошкоджені рослини жовтіють, відстають у рості, в’януть, а молоді нерідко зовсім гинуть. Ослаблені дорослі рослини під час сильних вітрів та дощів легко вилягають, і стебло набуває форми «гусячої шиї». При цьому стає повністю або частково неможливим механізоване збирання врожаю.
Західний кукурудзяний жук розвивається протягом року лише в одному поколінні. У період масового цвітіння кукурудзи жуки виходять із грунту . Через два тижні після спарювання самки відкладають яйця в поверхневий шар грунту на глибину 15 см біля основи стебла рослини. Яйцекладка закінчується наприкінці серпня, і у вересні основна маса жуків гине. Зимує шкідник у стадії яйця і в цій фазі має високу морозостійкість, витримуючи температуру до -10°С.
Личинки, які відродились із яєць, відразу ж відшукують найближчі корені кормової рослини. Вони здатні у пошуках корму долати відстань до 50 см. Живляться молоді личинки переважно кореневими волосками та тканинами рослини. Розвиваючись, вони проникають у корінь, виїдаючи серцевинну тканину, що містить судинні пучки. Дорослі личинки можуть робити отвори у товстому корені і проникати через них у стебло.
Розповсюдження західного кукурудзяного жука може відбуватись у фазі яйця з ґрунтом, у фазі імаго - транспортними засобами з різними вантажами. У фазі імаго шкідник може розселятись самостійно. Жуки добре літають, швидкість їхнього активного польоту сягає 10 км за годину. Головними запобіжними заходом для ліквідації вогнищ західного кукурудзяного жука являються організаційні, агротехнічні, біологічні, хімічні заходи, а також використання стійких сортів культури.
Організаційні заходи полягають у тому, що на території, де виявлено шкідника, вводять карантин. Водночас установлюють межі та розмір виявленого вогнища, регламентують перевезення вантажів із карантинної зони, інформують адміністрацію та населення району, де виявлено шкідника.
Ефективним агротехнічним заходом проти ЗКЖ є сівозміна. Поля кукурудзи, на яких виявлено первинні вогнища ЗКЖ, переорюють після збирання врожаю і наступного року засівають іншими культурами. На цих полях забороняють висівання кукурудзи протягом трьох років. Проти личинок або дорослих комах західного кукурудзяного жука у світі досить широко застосовують хімічні заходи. Грунтові інсектициди можуть бути застосовані до висіву, під час висівання або після нього (у період вегетації).
Державний фіто санітарний інспектор Юрій САЛЮК
