Дорогий німецький народе!
Кожен і кожна, хто відчуває, що війна – це неправильно. Усі, хто так само, як і українці, переконаний, що війна – це злочин проти життя, і хто всім серцем хоче, щоб Україна найскоріше прийшла до миру, хто підтримує нас – наших людей, українські сім’ї, українську державу, наш захист. Насамперед я хочу всім вам сьогодні подякувати – подякувати за те, що людяність у ваших серцях перемагає. Ось чому Німеччина не залишилась осторонь болю і страждань українців. Звичайні люди, різні німецькі міста, землі й громади – ви допомагали й ви допомагаєте.
Я дякую тобі, Німеччино!
Сьогодні це моє звернення присвячене всім вам. І тим, хто наділений владою, і тим, хто наділяє владою. Усім, хто береже у своєму серці людяність, а отже, залишається вірним мрії про мирну Європу. Європу, яка більша, ніж ми всі з вами. Яка пам’ятає досвід сотень поколінь, що жили на нашому континенті й більшості з яких, на жаль, не судилося жити в мирі. І саме тому такої великої сили набула мрія, мрія про Європу, якій треба бути континентом культури, треба бути континентом людей, треба бути континентом без війни.
Я особисто впевнений у саме такій Європі.
У Європі, яка неодмінно буде щасливим домом для наших дітей і для їхніх дітей.
Яка не дозволить укорінитись ненависті.
І яка зробить усе, щоб виправити цю помилку європейської історії – цю війну, що триває на нашому континенті й загрожує перерости у значно ширше протистояння.
Ми не залишимо її у спадок після себе.
Ми завершимо цю війну.
Ми завершимо її в інтересах України та в інтересах всієї Європи. Усіх нас. І всіх, хто буде після нас. Ми завершимо її на своїх умовах. Умовах, які зрозумілі будь-якій людині, звичайній людині на цій землі.
Пане Федеральний президенте!
Пане Федеральний канцлере!
Пані президентки Бундестагу та Бундесрату!
Пані та панове!
Шановні панове депутати!
Шановні присутні!
Дорога Німеччино!
Розділена Європа ніколи не була мирною. А розділена Німеччина ніколи не була щасливою. Ви знаєте все це не від мене, ви це знаєте зі свого досвіду. І тому ви можете зрозуміти нас, українців. Можете зрозуміти, чому ми так боремося проти спроб Росії розділити нас, розділити Україну. Чому ми робимо все, абсолютно все, щоб не допустити стіни між частинами нашої країни.
Жодна країна не має бути приречена на те, щоб колючий дріт на десятиліття розірвав її тіло.
Принижені європейські народи ніколи не знали спокою по-справжньому. Деякі були змушені боротися проти приниження ще й після того, як побороли окупанта.
Саме тому зараз – після цієї війни – ми прагнемо не залишити жодних принижень на землі, яка була пошрамована ударами. Жодних принижень у душі народу.
Українці заслуговують на спокій, просто спокій після цієї війни.
І кожен, хто захищав свій рідний дім, кожен, хто втратив рідних, кожен, чиї побратими й посестри назавжди залишилися на полях боїв, – усі вони заслуговують на достойне завершення війни – таке, яке не залишає сумнівів, а хто ж переміг.
А той, хто приніс війну, повинен, навпаки, забути про спокій. Назавжди. Винний у війні має понести відповідальність. Справедливо відповісти за кожен злочин цієї війни.
Тільки зі справедливої відповідальності виростає історичний шанс вилікуватися від агресії.
Росія повинна через це пройти – через повну та принципову відповідальність за розв’язану війну.
Росія повинна пройти і через прибирання руїн за собою. Повинна заплатити за всю шкоду, яка була завдана цією агресією – і нашій країні, і нашим людям.
Якщо десь залишаються руїни, значить, до них колись повернеться і війна. Цього не має бути. Більше ніколи.
Ми повинні відбудувати нормальне життя. Відбудувати всі разом. Усі, хто цінує життя.
І кожен російський актив, який може бути для цього використаний, має бути використаний. Без компромісів, без будь-яких компромісів з агресором. Час для компромісів вичерпано.
Він був вичерпаний рівно тоді, коли Путін почав спалювати міста й нагороджувати своїх вбивць. Коли він почав ставити на вбивства замість договорів.
Російська армія залишає по собі десятки нових кладовищ, і це означає, що ніхто з нас не має права залишити по собі дефіцит захисту від російської армії. Слово когось у Москві не може бути таким захистом. Європа повинна бути континентом достатньої сили, щоб бути простором достатньо міцного миру. Інакше просто не вийде.
І навіть якби хтось спробував інакше, Путін сам зітре будь-яку надію домовитися з ним. Він прагне підкорювати – і не лише сусідів Росії. Російські вбивці були в Алеппо і є в Африці. Вони вчилися війни, руйнуючи Грозний і ламаючи Грузію. Вони залишили Молдову розділеною. Вони поставили на коліна Білорусь.
Чи дозволимо ми Росії продовжувати таку ходу Європою? Цю ходу зневаги до життя і націй…
Точно ні.
І це – наш спільний інтерес. Спільний інтерес, щоб Путін особисто програв. Щоб він програв цю війну. Щоб Путін програв свою спробу зіштовхнути Європу на рівень, коли з війни вже не вибратися.
