Соняшник — це високорентабельна культура в усіх регіонах її вирощування і, звісно, дуже популярна серед аграріїв, адже продаж соняшникового насіння забезпечує високий прибуток. Тому є велика спокуса висіяти соняшник по соняшнику. А це означає або збільшити його частку у сівозміні й висівати його другий рік поспіль, або взагалі вирощувати в монокультурі, тобто без¬змінно. Так, сівба соняшнику після соняшнику можлива, і врожай можна буде отримати теж. Але повторний висів соняшнику, окрім очікуваного прибутку, може нести в собі й певні ризики. Ринок підштовхує аграріїв до складних рішень та ризикованих кроків.
Які ризики це зумовлює?
За повторного висіву соняшника після соняшнику виникає безліч потенційних проблем, пов’язаних зі збільшенням чисельності шкідників і хвороб.
Це такі хвороби, як: склеротиніоз (біла гниль), фомоз, фомопсис, кореневі гнилі та хвороби, викликані видами грибів Fusarium і Botrytis. Джерело інфекції більшості патогенів, що спричиняють хвороби соняшника – рослинні рештки, на яких перезимовують їхні плодові тіла, спори, міцелій.
Чергування злакових культур та соняшнику в ротації дає змогу зменшити зараження патогенами та знизити їхню чисельність, а отже, це можливість підвищити врожайність.
Якщо все-таки прийнято рішення висівати соняшник по соняшнику, то необхідно постійно проводити моніторинг полів щодо наявності хвороб, що передаються через ґрунт. На основі даних такої діагностики потрібно планувати своєчасне застосування відповідних фунгіцидів. Першу обробку обов’язково слід проводити у фазі 2-4 справжніх листків. І вдруге обробити вже у фазі бутонізації, адже соняшник через перенасичення хворобами точно буде вразливим і в цю фазу свого розвитку.
Слід обов’язково проводити передпосівну обробку насіння ефективними протруйниками для захисту майбутніх рослин від патогенних мікроорганізмів, які зумовлюють прояв і поширення кореневих гнилей та хвороб листя.
Сівба соняшника після соняшнику призводить не тільки до зростання чисельності захворювань культури, а й до накопичення кількості шкідників, які зберігаються з попереднього сезону й активно конкурують за урожай. Личинки дротяників, совок, мух та інших шкідників зимують у ґрунті та пошкоджують сходи культури.
Значні ризики при вирощуванні соняшника, як монокультури, має поширення соняшникової шипоноски, личинки якої зимують у залишках стебел культури. Шкідливість шипоноски полягає в тому, що личинки вигризають довгі звивисті ходи в стеблі, переносять вірусні та грибкові збудники хвороб. Це порушує транспорт поживних речовин стеблом. Рослини, уражені шипоноскою, формують набагато меншу врожайність, утворюється дрібне і пустотіле насіння. Знищені стебла не здатні витримувати тиск вітру та часто ламаються. Це унеможливлює збирання врожаю механічним способом.
Наступний ризик – вовчок соняшниковий. Висіваючи соняшник по соняшнику, провокується його розвиток, розмноження та стійкість до системи захисту.
Також в результаті хімічної боротьби з падалицею та бур’янами, які мають дуже сприятливі умови для свого розвитку в повторних посівах, можуть накопичуватися високі залишкові дози гербіцидів, чим створюються проблеми для вирощування культур в наступні роки.
Монокультура для соняшника не найкраще рішення – чим довше вирощується на одному місці соняшник, тим більше зменшується врожайність. Допустимо, як тимчасове вимушене явище, повторний посів соняшника по соняшнику, але в цьому випадку необхідно обрати оптимальну технологію вирощування, провести якісне підживлення та ефективний захист посівів.
Тож, зважуйте потенційний прибуток і реальні ризики, прораховуйте витрати і приймайте розумне господарське рішення.
Головний спеціаліст відділу контролю
у сфері насінництва,розсадництва та якості зерна
Катерина ПАЛИЦЯ
