Фасціольо́з — зоонозний біогельмінтоз, який спричинюють статевозрілі гельмінти з роду Fasciola. Характеризується переважним ураженням печінки і жовчовивідної системи, хронічним перебігом.
Взагалі до фасціольозу чутливі багато видів свійських та диких тварин, таких як вівці, кози, велика рогата худоба, рідше – свині, коні та навіть кролики. Захворювання на фасціольоз небезпечне і для людини. Частіше за все фасціоли паразитують у жовчних ходах печінки, але можуть зустрічатися і в легенях, серці, лімфатичних вузлах, підшлунковій залозі. Оскільки в організмі хворої тварини фасціоли здійснюють відповідні міграції, у цей період їх можна зустріти і в багатьох інших органах.
Людина заражається при вживані в немитому вигляді салатних трав, при ковтанні ставкової води під час купання, використання її для миття зелені, фруктів, овочів, вживанні в їжу фасціольозної печінки.
Що сприяє виникненню захворювання
Джерелами збудників у природі є різні види тварин – основних господарів печінкових сисунів, які виділяють інвазійні яйця фасціол у місцях свого перебування. Велика рогата худоба часто заражається під час поїдання трави з низинних та заболочених пасовищ і сінокосів, свіжозібраного сіна й трави, скошеної у таких місцях. Небажано також напувати худобу з калюж, канав, боліт та інших неглибоких водоймищ, особливо у зоні біотопів молюска – малого ставковика.
Дощове літо сприяє різкому збільшенню чисельності молюсків у біотопах малого ставковика та кількості заражених фасціолами тварин. У свою чергою, молюски (малий ставковик) доволі вимогливі до умов існування у своєму біотопі, тож місця їхнього перебування часто обмежуються лише кількома квадратними метрами. В річках та струмках зі швидкою течією, в глибоких водоймищах з низькою температурою води, а також там, де вода забруднена органічними речовинами, і у водоймах із піщаним і торф'яним дном малий ставковик не зустрічається. Більшість заражених молюсків узимку гине.
Симптоми та перебіг хвороби
Інкубаційний період під час фасціольозу триває близько 5-6 тижнів. У великої рогатої худоби фасціольоз часто протікає хронічно. За гострого перебігу хвороби, який частіше властивий дрібній рогатій худобі, в період міграції молодих фасціол в організмі хворих тварин спостерігають підвищення температури, пригнічення, зниження апетиту, почергово – закріп та пронос, а через кілька днів – появу нервових явищ, які супроводжуються прогресуючою анемією та виснаженням.
Під час хронічного перебігу захворювання помічають зниження апетиту, в'ялість, за натискання помітна болючість печінки. Пізніше спостерігають блідість та жовтизну слизових оболонок, слабкість та схуднення, набряки у ділянках повік, міжщелепового простору, грудини та черевної стінки, матовість, ламкість та тусклість волосяного покриву. Спостерігається виснажливий кашель, особливо вранці, пітливість у вигляді виділення «роси» на спині.
Захворювання на фасціольоз у великої рогатої худоби часто викликає атонію передшлунків, призводить до зниження вгодованості та зменшення надоїв із погіршенням якості молока. У тільних корів можуть відбуватися аборти, інколи передродове та післяродове залежування.
Лікування та профілактика
Перед дегельмінтизацією власнику жуйних тварин необхідно проконсультуватись із спеціалістом ветеринарної медицини.
Профілактичні заходи під час фасціольозу базуються, головним чином, на даних життєвого циклу збудника, їх вживають відповідно до епізоотичної ситуації у господарстві. Головні заходи з профілактики: проведення планової дегельмінтизації, зміна пасовищ, стійлове утримання, знезараження гною, утилізація заражених фасціолами органів та виявлення і знищення молюсків.
Профілактичні заходи з дегельмінтизації великої рогатої худоби проводять, частіш за все, одноразово – в січні-лютому. За значної інвазії протифасціольозні препарати можна призначати повторно, але не пізніше ніж за місяць до вигону на пасовище. В господарствах, неблагополучних щодо фасціольозу, обов'язково проводять зміну природних пасовищ і місць напування хоча б раз на рік, у середині пасовищного сезону. За можливості намагаються уникати випасання на низинних та заливних ділянках, а також поблизу стоячих неглибоких водоймищ.
Знезараження гною проводять переважно біотермічним методом у гноєсховищах та на майданчиках, а також гноївки в накопичувачах – методом довготривалого зберігання (до чотирьох-шести місяців). Ефективним методом боротьби з прісноводними молюсками є меліорація водоймищ. Для боротьби з молюсками хімічним методом з травня по червень застосовують мідний купорос (1:5000), свіже гашене вапно (13-15 ц/га), аміачну селітру (2-3 ц/га) та інші молюскоциди.
