Цистицеркоз тенуікольний (Cysticercosis tennucollis) — цестодозне захворювання овець, кіз, свиней, рідше — великої рогатої худоби та диких травоїдних і всеїдних тварин, інколи людини, збудником якого є Cysticercus tennucollis — личинкова стадія стьожкового черв'яка Taenia hydatigena з родини Taeniidae. Містяться цистицерки на сальнику, брижі, печінці, плеврі, діафрагмі та серозних покривах інших органів. У літературі цю хворобу описують під різними назвами: цистицеркоз гідатигенний, цистицеркоз серозних покривів та паренхіматозних органів, цистицеркоз травоїдних і всеїдних тварин та ін. Захворювання реєструють у різних районах України й нерідко воно буває причиною загибелі тварин, зниження м'ясних якостей.
ЕТІОЛОГІЯ
Cysticercus tennucollis — досить великий тонкостінний міхур (величиною до курячого яйця) овальної форми, який містить прозору рідину й сколекс. До уражених органів цистицерк прикріплюється довгою шийкою, тому його називають «тонкошийним» цистицерком. При розтині трупів цистицерки виявляють у вигляді міхуроподібних утворень, що звисають з поверхні сальника, очеревини та паренхіматозних органів.
Статевозрілий гельмінт — Taenia hydatigena — велика цестода м'ясоїдних довжиною до 5 м. Сколекс озброєний двома рядами гачків. У зрілих члениках матка має форму поздовжнього ствола з 5—16 боковими паростками. Паразитують гельмінти в тонкому відділі кишечника собак та диких м'ясоїдних.
Розвиваються паразити з участю дефінітивних живителів (м'ясоїдних) і проміжних (травоїдних та всеїдних тварин). З екскрементами дефінітивні живителі в зовнішнє середовище виділяють зрілі членики і яйця гельмінтів, які з кормом або водою заковтуються вівцями, свинями та іншими тваринами, спричиняючи в подальшому їх захворювання на цистицеркоз.
В шлунково-кишковому тракті проміжних живителів онкосфери звільняються від яйцевих оболонок, проникають у товщу слизової оболонки кишечника і з током крові через систему зворотної вени потрапляють до печінки, де зумовлюють її ураження. З печінки молоді цистицерки потрапляють у черевну порожнину, прикріплюються до брижі або серозних оболонок кишечника й розвиваються в інвазійну ларвоцисту протягом 35—50 днів.
Дефінітивні живителі (м'ясоїдні) заражаються гідатигенним теніозом при поїданні внутрішніх органів, у яких знаходяться цистицерки. Статевозрілої стадії гельмінти досягають через 1,5—2 міс після зараження.
ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ
Хвороба поширена повсюди. Джерелом зараження овець і свиней в Україні є собаки. Дикі тварини відіграють значно меншу роль в епізоотології тенуікольного цистицеркозу. Найбільш сприйнятливі до зараження ягнята й поросята. Факторами передачі збудника є трава пасовищ та інші види кормів, а також вода, забруднені яйцями паразита. Дефінітивним живителем збудники передаються з внутрішніми органами проміжних живителів, уражених цистицерками.
У перехворілих тварин імунітет проявляється зниженням зараженості, нечіткою клінічною картиною хвороби при повторному зараженні і відсутністю приживаності цистицерків у проміжних живителів.
ПАТОГЕНЕЗ
Патогенна дія паразитів проявляється у формі травмування кровоносних судин та паренхіми печінки в період міграції онкосфер і на початку формування цистицерків на серозних покривах черевної порожнини. Подальші больові ознаки згасають і інвазія перебігає субклінічно (має субклінічний характер).
КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
Залежно від інтенсивності інвазії, віку та загального стану організму тварини цистицеркоз тенуікольний перебігає у гострій і хронічній формах. Гострий перебіг хвороби зумовлений міграцією онкосфер і молодих цистицерків у паренхімі печінки та їх виходом у черевну порожнину. Перші симптоми хвороби з'являються через 3—5 днів після зараження й максимально розвиваються на 7—10-й день. Захворювання проявляється підвищенням температури тіла, прискоренням пульсу й дихання, занепокоєнням тварин, слинотечею, відмовою від корму, проносом та больовою реакцією при пальпації у ділянці печінки. Нерідко хвороба закінчується смертю.
Хронічної форми інвазія набуває після виходу молодих цистицерків з печінки. Хвороба проявляється незначним погіршенням апетиту, схудненням, відставанням у рості й розвитку молодняка.
ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
В початковий період перебігу хвороби (при гострій формі) основні зміни виявляють у печінці. Вона збільшена в об'ємі, буро-сірого кольору, з наявністю довгих ходів, у яких знаходять цистицерків. Загибель тварин настає внаслідок пербюрації капсули печінки та внутрішньої кровотечі в період міграції цистицерків у черевну порожнину. При хронічному цистицеркозі на брижі та сальнику знаходять цистицерків різного ступеня зрілості (різних розмірів).
ДІАГНОСТИКА
Прижиттєва діагностика слабо розроблена. Рекомендують алергічну реакцію з антигеном, але у виробничих умовах її не застосовують. Беруть до уваги епізоотологічні дані й клінічні ознаки захворювання.
Точний діагноз встановлюють на розтині при виявленні цистицерків на брижі, сальнику і в паренхіматозних органах. Для виявлення молодих цистицерків у печінці її ретельно подрібнюють й досліджують методом послідовного промивання з послідовним переглядом осаду під лупою. Диференціюють тенуікольний цистицеркоз від ехінококозу, при якому стінка міхура непрозора.
ЛІКУВАННЯ
Лікування при цистицеркозі не розроблене. Собак, інвазованих статевозрілою стадією Taenia hydatigena, дегельмінтизують тими ж антгельмінтиками, які застосовують при ехінококозі м'ясоїдних.
ПРОФІЛАКТИКА
Повинна бути спрямована на розрив біологічної ланки між дефінітивними й проміжними живителями, чого досягають шляхом знищення бродячих собак і обов'язкового обстеження службових. Велике значення має ретельне (ветеринарно-санітарне обстеження туш і знищення цистицерків, утилізація уражених паразитом органів та трупів тварин, проведення планової профілактичної дегельмінтизації господарсько-корисних собак (4—8 разів на рік). Забороняється згодовування собакам та хутровим звірям непроварених конфіскатів забою і непроварених органів сільськогосподарських тварин.
Савранський відділ Головного управління
Держпродспоживслужби в Одеській області
