Савранщина – північна перлина Одеської області. Мальовнича, огорнена тінню багатовікових лісів та омита могутніми хвилями Південного Бугу й оповита п’янкою степовою свіжістю земля. Савранщина – це край лісів, річок і озер, край партизанської слави. Це земля, щедро обдарована природною красою. Саме через нашу Савранську землю можуть пройти захоплюючі туристичні маршрути.

На 198–му кілометрі автобану Одеса-Київ, переїхавши по так званому «клеверному» мосту ліворуч, опиняємося на Савранщині. Відразу починається територія села Дубинове, яке на Савранщині називають «воротами» громади. А ще у нас кажуть : «Дубинівські півні на три області кукурікають», оскільки це село межує зі сходу, через автобан, з Миколаївщиною, а з півночі, через Південний Буг, - з Кіровоградщиною. Головна прикраса села – будівля Будинку культури, яка є найновішою в районі серед культурних закладів. Сюди варто завітати, адже в його приміщенні розташовано сільський музей, рівного якому навряд чи можна знайти не лише в нашій громаді, а й у сусідніх. 
Після відвідин музею рушаємо далі. Звивиста центральна вулиця Дубинового за межами села переходить у пряму дорогу, що веде до Селища Саврань. Їдучи по ній, звертаєш увагу на левади, що тягнуться праворуч, за якими інколи зблискує плесо Південного Бугу. Та ось обабіч шляху постають високі верби. Це урочище «Огруд» - найкраще місце для відпочинку під час довгої подорожі. Найбільше подорожніх приваблює тут криниця, з якої б’є джерело «Огруд» - гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення.
photo 2018 07 07 00 46 47 Копировать
Вода з  нього неповторна за смаком, до того ж вона має цілющі властивості. Біля криниці облаштовано під невеликим навісом столик із лавочками, де можна перекусити прихопленими в дорогу харчами. Ну і, звісно ж, запити їх джерельною водою.
З давніх давен тут зупинялися перепочити всі, хто подорожував цією дорогою. До заліснення в середині минулого століття пісків вздовж правого берега Південного Бугу Огруд був ніби оазисом серед пустелі. Проте в царські часи відпочивати тут не завжди було безпечно, особливо купцям, що їхали з ярмарку з добрим виторгом. Не раз в Огруді тоді робили засідки розбійники, що промишляли в навколишніх лісах.
 Назва ж місцевості походить від польського слова «огруд» - город, оскільки це місце дуже придатне для вирощування городини. З великого струмка, що витікає з джерела і впадає в Буг, можна брати воду для поливу овочів, чим і користуються місцеві селяни протягом уже кількох віків. Тож напийсь водиці – здоровим будеш !
 Попивши цілющої води з джерела продовжуємо подорож. Та не поспішатимемо прямо до Саврані, а звернемо ліворуч. Туди, де за шість кілометрів розкинулося мальовниче село Слюсарове, притулившись однією своєю стороною до лісу. Тут же знаходиться садиба ДП «Савранське лісове господарство». Позаду адмінбудинку лісгоспу побачимо вузьку дорогу або широку стежку (що кому більше подобається) з асфальтовим покриттям, що тягнеться вглиб лісу. Подолавши по ній кількасот метрів, потрапимо на галявину, де росте великий дуб, висота якого сягає 26-ти метрів, діаметр стовбура в найширшій його частині - 1,5 метра. Це дерево є ботанічною пам’яткою обласного значення і знаходиться під захистом працівників лісової охорони. Кожен, хто тут буває, вважає своїм обов’язком доторкнутися до дуба, аби, таким чином, зарядитися енергією віків.
  3
Спробуйте і ви це зробити і тоді самі переконаєтесь в надзвичайних властивостях цього могутнього красеня. Біля дуба стоїть табличка, яка вказує на дату народження цього дерева – 1425 рік. Звідки така точна цифра? Свого часу сюди приїжджали вчені-антропологи, які за допомогою наукових методів і визначили вік велетня. Тож цього дуба можна по праву назвати прабатьком Савранських лісів. Існує давня легенда, що під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти (1648-1657рр).
Богдан Хмельницький неодноразово бував на нашій Савранщині і саме під цим дубом проводилися військові збори та підписувалися деякі важливі Угоди.
В Слюсарівському лісі варта уваги ще одна історична пам’ятка.    Проїхавши кілька кілометрів грейдерованою дорогою, опиняємось на місці, де в роки Великої Вітчизняної війни розташовувалася база партизанського загону «Буревісник». Взагалі, на Одещині діяли лише два центри партизанського руху — в Одеських катакомбах та у Савранських лісах. До сьогодні тут зберігаються декілька відновлених землянок, в яких під час війни розташовувалися народні месники. Навколо можна натрапити на залишки вирв від розривів бомб і снарядів. А в стовбурах не одного дерева позастрягали і заросли з роками кулі та осколки.  Якби дерева вміли говорити, то, напевне, повідали б таке. Однієї серпневої ночі 1943 року з літака в ліс спустилася на парашутах десантна група. Десантники зв’язалися з місцевим підпіллям, яке очолювали вчитель Є.А.Благодир та лісничий О.О.Шелковніков. 
 4
 
sdc18071 241814 
Спільними зусиллями було створено партизанський загін під назвою «Буревісник». Керували діями загону командир І.О.Кухаренко та комісар В.О.Нестеренко. За кілька місяців ця бойова одиниця налічувала в собі близько тисячі бійців. Кожен, хто вступав в загін, приймав присягу, в якій давав клятву «вести боротьбу зі зброєю в руках до останньої краплі крові». Всього за час боротьби із загарбниками партизани Савранщини провели понад 30 бойових операцій і знищили близько 3-х тисяч ворожих солдатів та офіцерів, пустили під укіс 3 паровози та 22 вагони, зняли близько 4-х тисяч метрів телефонних і телеграфних ліній. На рахунку народних месників багато інших операцій, завдяки яким було передано Червоній Армії багаті трофеї, а також збережено від руйнування об'єкти народного господарства. В березні 44-го, влившись до складу частин 2-го Українського фронту, бійці «Буревісника» взяли участь у визволенні Савранщини від окупантів.
Наша мандрівка продовжується до селища Саврань.
Манірна й чарівна, як і будь-яка жінка, Саврань грайливо ховається серед розлогої хвої та кучерявих верб. Одна із версій, що тлумачать походження назви, стверджує, що у перекладі із тюрської „савра” означає пісня. Бо саме у цих мальовничих місцях, де ліси чергуються із степом, де веселки п’ють прозору воду з Південного Бугу, Савранки та Яланцю, де ставки срібляться рибою, а яблука ховаються у траву, і народжується пісня. А щоб почути її, потрібно відкрити своє серце і ввібрати у нього усю красу Савранщини: спів жайворонка, шелест повного колоса, дзвін водограю, гудіння бджоли, мелодію вечірньої тиші. Тож, ласкаво просимо туди, де народжується пісня.
Кожен, хто в’їжджає до Саврані, відразу опиняється на місцині, яку ще в давнину назвали островом Кохання. Тут володіння річки Савранки. Багатство місцевої флори та фауни просто вражає. Це невеликий заповідник природної краси, який впродовж віків вабить до себе закохані серця. Традиційно це місце утаємничених зустрічей, романтичних побачень, весільних фото та відеозйомок. Саме тут, серед розлогих верболозів, очеретяних хащів і вечірніх заграв можна почути найбажаніші слова зізнання, що промовляють закохані.
 5
 
Завітавши на острів Кохання, неодмінно дочекайтесь першої зорі.    Загадавши бажання, пильно слідкуйте за тим, коли ж зірветься із високості зірка. У ту мить, коли вона погасне у піні водоспаду, збудеться ваше найзаповітніше. Тож, вперед, за бажанням. Острів Кохання має і свою перспективу. Підростаюче покоління мріє про те, що знайдеться хазяїн і облаштує на своєрідному озері, що утворилося навколо острова, човникову станцію, де можна буде покататися не лише на моторних човнах, а й на катамаранах, на байдарках. А на самому острові з’явиться дивовижної краси альтанка з розбитими навколо клумбами. Ну чим не Софіївка? На острові можна облаштувати і місце для малят із гойдалками і каруселями, запросити їх до кафе з морозивом та солодощами, зробити майданчик для молоді, де можна було б потанцювати і знайти культурні розваги. Такі мрії можуть стати реальністю. А якщо ми чогось не домовили, нехай доповнить ваші враження про це місце поезія нашого земляка Якова Пересунька, яка так і називається: „Острів кохання”.
Летять з-за обрію лелеки 
Серпанком в’ється по землі 
Імла тепла, а недалеко 
Курличуть в небі журавлі.
Весняний подих надто ранній, - 
Зима пішла у небуття.
Птахи мандрують до Саврані,- 
Там батьківщина, там життя.
Біля левади, де Савранка 
Злилась в один стрімкий потік, 
На чисту воду теплим ранком 
Птахи сідають кожен рік.
Коли настане гніздування,
Вирує клекіт, гам і спів.
Життя на Острові Кохання – 
Це первозданність всіх часів.
Маючи славу зеленої перлини регіону, Савранщина також славиться своїми водними ресурсами. Найбільша гордість, звісно ж, Південний Буг - третя за величиною ріка країни. Всюди, де пролягає її шлях, око милує живописна природа. На її лоні складено чимало поетичних рядочків, музичних творів, написано картин.
Щ' Савранщина по праву пишається своїми поетами, письменниками, композиторами, художниками. Серед них - Василь Полтавчук, Валерій Виходцев, Яків Пересунько, Володимир Вдовиченко.
На полотнах місцевого художника Генадія Кіма прибережні краєвиди застигли у найпривабливішій свої миті.
У 60-х роках на Бузі була споруджена одна з перших в Україні міжколгоспна гідроелектростанція. Штучно зведена дамба обумовила і зміни природного середовища. Відтоді це місце вабить туристів, науковців і просто охочих помилуватися навколишньою красою. Нині на території колишньої ГЕС розкинулась база відпочинку з відповідною інфраструктурою.
 6 
Заглибившись в історію, можна дізнатись багато цікавого і про зведення та відкриття ГЕС, і про особливості самої річки Південний Буг, і про найтаємничіше місце на ній, що має зловісну назву Вовча гатка. Розповідають, що це місце дістало назву від того, що колись по величезних каміннях під час пониження рівня води з одного берега на інший перебігали сіроманці. Той, хто не знає вовчої стежки, що з’єднує підводними скалами протилежні береги, ніколи не проведе вздовж них свого човна.
Споконвіків води Бугу давали життя нашим пращурам: годували рибою, зволожували посіви, крутили млини. Буг (що в перекладі з польської означає Бог) й нині є незмінним оберегом усього Савранського краю.
До складу Савранської селищної ради входить 21 населений пункт. Кожне село - окрема історія, в якій чергуються часи падіння і розквіту, відбудови і становлення. Самі назви: Кам’яне, Полянецьке, Островка, Бакша, Осички, Капустянка заохочують до вивчення етимології, дослідження минувшини, ознайомлення із сучасним життям.
Тож запрошуємо вас до села Кам’яне – центру патріотичного виховання молоді.
Село Кам’яне розташоване за 11 км на північний захід від смт Саврань, в низовинній місцевості, біля річок Яланець та Південний Буг.
Через все село протікає річка Яланець, яка поділяє село на дві частини. На річці є млин та водоспад. Є в селі над річкою - “Скала”, дамба та кам”яні брили. Для позначення тієї чи іншої території жителі села Кам”яне користуються такими своєрідними назвами, як “Долина”, “Кургани”, “На Скалі”, “Середмістя”, “Каркаси”.
 7 
За селом є глиняний кар’єр. Ще в XIX ст. цей кар’єр мав велике значення для регіону, оскільки місцеві жителі не тільки самі користувались рудою глиною, а й продавали її, розвозячи на підводах по сусідніх селах.
Назву село одержало від розташованих поблизу села, особливо на берегах Яланця кам’яних скель, з яких видобували будівельний камінь. (У ХVІІІ- XIX ст. село називалось Камєновате). Існує ще одна легенда про походження назви села.
Колись давно на місці села Камєновате ріс страшний престрашний дубовий ліс, і в той ліс із хуторів ходили дівчата на веснянки на «гайщину» (і сьогодні ще наші односельці називають куток нашого села «гайщина»).
В лісі від людського ока у зелені дерев заховалась хатиночка лісовика. І була в того лісовика донька, ой яка красна, як та писанка дуже вродлива і гарна, як наливна груша.
 Бувало чеше косу та як заспіває своїм милим голоском все навкруги розквітало, від того співу ставало на душі веселіше.
 Багато хлопців сваталося до неї, а вона всім відмовляла і відмовляла. Батьки журилися і тихенько докоряли їй. А вона:
- Ще той не народився, щоб зі мною оженився. Якось у тих сторонах блукав козак, полював у густих лісах понад Яланцем, а полювати було де - у ярах кам’янистих.
Хлопець шукав лісове джерельце, бродив, коли і почув спів дівочий, та такий милий, що затремтіла душа і заколотило в серці. Юнак пішов на той голос і зайшов до лісовика на подвір’я, як побачив красуню, яка набирала води із кам’яної криниці. Він став заворожений. Дівчині він дуже сподобався і серце своє вона віддала йому.
Вони оженились і дуже щасливо жили серед краси лісової. То голубляться, то полюбляться, воркочуть як ті горлиці сизокрилі. А від людського ока нічого не скриєш, чи заховаєш.
Десь хтось за малиною, за грибами лазить по лісі, хто водички попросить, і знай говорили: «Ой гарно живуть, як файні каміняни, ще не бачили щоб так любилися чоловік та жінка»
І стали називати село Каміновата. Ото назва села і пішла від любові та кохання.
На сьогоднішній день це мальовниче, неповторної краси село, в якому щороку проводиться військово-патріотичний фестиваль «Гайдамацька Січ».
Якщо, досліджуючи історію, ви попрямуєте до населених пунктів так званої залісної зони, серед зеленого листяного масиву зверніть праворуч там, де є вказівник шляху до Гайдамацької криниці. 
 8 
Мандруючи серед вікових дубів, раптом під своїми ногами побачите верхівки дерев. Це серед гущавини лісу розлігся Дідів яр. Саме у ньому переховувались під час гайдамацького руху козаки на чолі із Савою Чалим. Там же вони викопали криницю, яка збереглась і понині. Вода у ній вважається цілющою. У спекотні літні місяці, коли довго немає дощу, місцеві жителі йдуть сюди разом з настоятелем храму, аби помолитися за довгоочікувану вологу. І майже ніколи не повертались з Дідового яру сухими. Чимало легенд і переказів народилося у цих неприступних місцях. Одна з легенд свідчить, що після здобуття Умані об’єднані загони І.Гонти та М.Залізняка залишили в надійному місці Дідового яру неподалік від гайдамацької криниці великі скарби, за якими повинні були повернутися. Але після жорстоких розправ над повстанцями, Гонту було видано польській стороні та страчено, а М.Залізняка було ув’язнено та вислано довічно до Сибіру, тому скарби залишилися нетронутими.   Шукачі скарбів і пригод час від часу тривожать сонну тишу лісу, та він ревно береже свої усі таємниці. Натомість завжди радий туристам, які щороку проводять коло Гайдамацької криниці свої традиційні зльоти.
Ведучи мову про визначні місця району, не можна не згадати про дендропарк, що розташований у селі Гетьманівка. Сама назва цього населеного пункту зберегла пам’ять про свого засновника - гетьмана Сосновського, донька котрого вийшла заміж за князя Любомирського. Він для молодої дружини заснував на облюбованій нею місцині поселення.
Екзотичний парк тут вирішив створити пан Матусевич у кінці XIX ст. Саджанці завозились із Греції, Італії, Іспанії, Південної Америки, Китаю, Японії, Апеннінського, Піренейського та Балканського півостровів. Нині гетьманчани можуть похизуватися такими рідкісними породами дерев, як каракас, софора, голубі ялини, айлант найвищий, бук, пірамідальний дуб та інші. У пониззі парку викопано ставок, ім’я якому дали Панський. Особливість його полягає в тому, що його дно ретельно вимощене дубовими дошками, які пролежали у воді понад сотню літ і від того стали ще міцнішими. Є у Гетьманівці і церква. Її побудували на честь святих Іоакима та Анни в кінці XIX століття.
 9 
А ще з покоління в покоління жителі Гетьманівки переповідають історію про те, що у свій час гетьман завозив у село найкращих парубків і дівчат, які створювали тут свої сім’ї. Тому у нас в районі так багато вродливих жінок і міцних чоловіків. Не вірите? Придивіться уважніше. Можливо, хтось із гостей залишиться у нас назавжди.
Тож, познайомившись з прекрасною природою Савранщини, стає цілком очевидним той факт, що своєю привабливістю і неповторністю цей край завдячує умілим роботящим рукам. На території району проживає чимало майстрів народного промислу. Створені ними предмети домашнього вжитку милують зір своєю вивершеністю, випромінюючи тепло умілих долонь. Кожне село району має своїх справжніх майстринь вишивальної справи. Оздоблені вишивкою предмети одягу користуються широким попитом, а створені ними картини є справжньою окрасою будь-якої оселі, школи, музею.
 10
Далеко за межами Савранського краю славляться савранські майстри очеретяної покрівлі. Зберігаючи з діда-прадіда секрети цієї справи, вони таким чином не дають загинути народному ремеслу. А з відновленням популярності природніх будматеріалів савранські покрівельники без діла не сидять.
Чимало жителів громади у свій вільний час займаються різьбою по дереву, створюючи справжні шедеври. А деякі не на жарт захопилися лозоплетінням. Перейнявши від своїх пращурів основи цієї непростої технології, у свою роботу вони вносять нові методи, аби виріб задовольняв усі естетичні смаки споживачів. Відомі у всій Україні (та й за її межами) і савранські віники. Щоб виготовити цей незамінний у домі „пилосмок”, теж потрібно мати неабияку майстерність. Та й цим ще не вичерпуються таланти і здібності мешканців краю. На Савранській землі живуть роботящі і талановиті люди, які зберігають і примножують народні традиції. 
459634 main
 
Савранщина – невичерпне джерело народного мистецтва і скарбниця туристичних пізнань.
 

Останні опубліковані новини