Село Кам’яне розташоване за 11 км на північний захід від смт Саврань, в низовинній місцевості, біля річок Яланець та Південний Буг.
Село межує на півдні із землями села Концеба, на півночі село омиває р. Південний Буг, яка с природним кордоном із смт Завалля, на сході Кам’яне межує із землями села Осички, на заході - із землями села Бондурово.
Через все село протікає річка Яланець, яка поділяє село на дві частини. На річці є млин та водоспад. Є в селі над річкою - “Скала”, дамба та кам’яні брили. Для позначення тієї чи іншої території жителі села Кам’яне користуються такими своєрідними назвами, як “Долина”, “Кургани”, “На Скалі”, “Середмістя”, “Каркаси”.
За селом є глиняний кар’єр. Ще в XIX ст. цей кар’єр мав велике значення для регіону, оскільки місцеві жителі не тільки самі користувались рудою глиною, а й продавали її, розвозячи на підводах по сусідніх селах.
Загальна площа с. Кам'яне становить 784 га.
На 1998 р. в селі проживало 1494 жителі, із яких 781 чоловік є землекористувачем.
Назву село одержало від розташованих поблизу села, особливо на берегах Яланця кам’яних скель, з яких видобували будівельний камінь. У XVIII ст. -XIX ст. село називалось Камєновате.
У ХУІІІ ст. село належало князям Любомирським.
У 1767 р. в с. Камєновате була побудована Хресто-Воздвиженська церква.
Після того, як Правобережна Україна ввійшла до складу Росії, село Камєновате, в складі маєтку, було подароване Павлом І фельдмаршалу графу І. П. Салтикову.
В селі був панський фільварок, до складу якого входили: новий панський будинок, побудований в 1800 р. (стіни зроблені з хмизу, обмащені глиною і набиті дрібними камінчиками, дах солом'яний); старий панський будинок, також критий соломою; за будинком - хлів; дві нові конюшні; погріб новий; шпіклер старий; стодола нова, ще з одним шпіклером; для худоби - обора, хліви; для зимівлі бджіл - теплих; каплиця; корчма стара та старий погріб.
У 1839 р. село перейшло до розряду військових поселень. Під час розташування військових підрозділів в селі було збудовано кам'яний манеж, дерев’яні стайню та караульню, будинки для поселян.
У 1843 р. Свято-Троїцьку церкву було розібрано. Па місці святого було встановлено Святий Хрест, витесаний з каменю, та побудовано часовню. Із того часу в селі був тільки один прихід з Хресто-Воздвиженською церквою.
У 1865 р. після ліквідації військових поселень село Камєновате було передано в розпорядження Міністерства державного майна.
З 1870 по 1872 р. в селі проводилась повірочна люстрація.
На сільських зборах було вибрано кращих господарів для проведення класифікації земель: Філімона Мороза, Прохора Лозовського, Конона Паламарчука, Платона Салюка, Ісаака Татарина, Якова Паламарчука. Семена Салюка, Явтихія Комина, Федора Пустовойта, Вокулу Азринського, Созона Коневського, Ісаака Хоменка.
У 1872 р., за люстрацію, в с. Камєновате було 245 дворів.
Під час проведення люстраційних робіт наставник Хресто- Воздвиженської церкви Симіон Сорочинський просив збільшити розмір наділу землі для церкви та поміняти ділянку церковної землі, яка знаходилась в урочищі “Кургани”, на іншу. Прохання було виконане, і Хресто-Воздзиженській церкві було виділено ще 33 десятини в урочищі “Татаринова Криниця” із наділу викупної ділянки генерал-майора Калуша.
У селі Камєновате школа була здавна, а в 1884 р. вона була перейменована в церковно-парафіяльну.
У 1886 р. було розпочато побудову нової Хресто-Воздвиженської церкви, яку закінчено в 1889 р.
Отже, наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. в селі проживало 2489 душ населення: 1245 душ чоловічої статі та 1244 душі жіночої статі. Це були прихожани Хресто-Воздвиженської церкви.
Крім православних, в селі проживало 15 сімейств євреїв.